Особистісно орієнтований підхід до формування і розвитку мовленнєвої компетенції й творчих здібностей молодших школярів

Людмила Клітченко, вчитель початкових  класів НВК «загальноосвітній навчальний заклад І-ІІст.-ДНЗ»с.Берестяги

У час глобальних перетворень, появи нових соціально-економічних відносин, інтеграції у світовий освітній простір одним із найактуальніших завдань сучасного суспільства є формування і розвиток творчої  особистості. Якщо поміркувати, для чого потрібна творчість, то відповідь буде очевидною. По-перше, творчість – це засіб власного духовного розвитку особистості, це можливість робити кожен день життя цікавим і неповторним. По-друге, творчість – це рушій прогресу. Творчий розвиток школярів виявиться запорукою розв’язання кількох соціальних проблем одночасно – починаючи від культурного і технічного зростання нації і завершуючи соціальною сферою (боротьбою з наркоманією, алкоголізмом тощо).

Творчий розвиток особистості дитини активізується в дошкільному та молодшому шкільному віці. Саме цей період є найбільш сприятливим для творчого розвитку дітей, оскільки в молодшому шкільному віці спонтанна і репродуктивна діяльність дитини поєднується зі швидко зростаючим інтелектом, абстрактним та логічним мисленням. На цей час припадає можливість самостійної постановки цілей, мотиваційних спонукань, пошуку способів дії та контролю результатів, тобто освоєння всіх компонентів психологічної структури творчої особистості. Відтак формування творчої активності у молодшому шкільному віці, як найбільш сензитивному періоді для творчості, є одним із важливих завдань сучасної школи.

Великого значення в організації роботи з формування творчої особистості учнів набули праці видатних психологів Л. С. Виготського, В. М. Дружиніна, О. М. Леонтьєва, Я. А. Пономарьова, С. Л. Рубінштейна, в яких досить ґрунтовно описані психологічні аспекти формування творчої активності дітей, а також педагогів Ю. К. Бабанського, С. О. Гавриленко, М. О. Данилова, Т. А. Ільїної, І. Я. Лернера, В. О. Моляко, О. Я. Савченко, О. О. Федоренко та інших, які вивчали методи, умови розвитку креативності та принципи формування творчої активності учнів, зокрема й молодших школярів.

Багатий досвід розвитку творчих здібностей молодших школярів представлений у працях Василя Олександровича Сухомлинського. Він вимагає вивчення та переосмислення.

Розпочинаючи розмову про творчі здібності, варто розпочати з того, що  таке творчість взагалі. Питанням творчості цікавилися здавна, і цікавляться донині. Поняття творчості з’явилося ще в давні часи. Цією проблемою цікавилися філософи ідеалісти ХІХ–ХХ ст., вчені епохи романтизму. Дану проблему описували А. Бергсон, Л. Виготський, Д. Локк, К. Маркс, Ф. Шеллінг. Не залишався осторонь і видатний український педагог В. О. Сухомлинський.

Аналізуючи роботи вище названих науковців можна зробити висновок, що творчість – кінцевий підсумок активності людської істоти, переробки енергії та інформації шляхом діяльнісно-ессенціального досягнення речових результатів і завдяки активізації духовних процесів шляхом звернення до зовнішніх, загальних шарів духовності.

Василь Олександрович відводив чільне місце даній проблемі у своїй педагогічній діяльності. Для нього творчо мисляча людина була ідеалом, тому що вона могла глибоко розуміти навколишній світ. Повноцінним навчанням педагог називав навчання, яке розвиває розумові сили і здібності. Організовуючи роботу з дітьми, учений передусім піклувався про розвиток їхнього мислення і мовлення, для чого використовував красу навколишнього: серед природи, багатої на живі образи, легше думати, краще фантазувати, швидше добирати слова з найтоншими відтінками. «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, по складах прочитати перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої у світі книги – книги природи».

Із завданням розвитку мислення В. О. Сухомлинський тісно пов’язує інтерес до навчання. Кінцева мета оволодіння знаннями для дитини, вважає Василь Олександрович, не може бути головним стимулом розумових зусиль, як для дорослої людини. Для неї джерело бажання вчитися – сама розумова праця, інтелектуальні переживання, емоційні забарвлення думки. Чим більше учень оволодіває навичками розумової праці, тим більше зростає в нього інтерес до навчання, а невміння трудитись породжує небажання вчитися, лінощі: «Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осяяне ярким світом думки, почуттів, творчості, красоти, гри».

Характерною особливістю дитячого мислення є те, що воно тісно пов’язане з яскравими предметами і явищами. В. О. Сухомлинський конкретизував свою думку так: «Дитина мислить образами. Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші всі уявні ці краплини, тим глибше осмислює вона закономірність природи».

На мою думку, вчитель початкових класів зможе успішно навчати дітей, якщо сам володітиме глибокими знаннями рідної мови, буде взірцем для учнів у культурі усного й писемного мовлення.А ще на успішне розв’язання цієї проблеми значною мірою впливатиме те, як сам учитель зуміє організувати освітній простір.Я намагаюся перебувати в постійному пошуку форм і методів, які б допомагали школярам навчатись учитися, сприяли розвитку, самопізнанню, становленню дитини. Мої професійні вміння спрямовані не лише на контроль знань та умінь школярів, а на діагностику їх діяльності й розвитку.

Ефективність навчально-виховного процесу вбачаю у проведенні нетрадиційних уроків (ділові ігри, сюжетно-рольові ігри, звіти, конкурси, концерти, фантазії, між предметні уроки).

Усебічний розвиток мовлення – одна  з найактуальніших проблем шкільного навчання. Організувати мовну діяльність дітей, озброїти їх умінням точно й образно висловлювати думки та почуття – мета роботи кожного вчителя. Вважаю, що досягти успіху можна лише зацікавивши учня на уроці, коли, розвиваючи свої здібності, він задовольняє пізнавальні потреби.

Значне місце на уроках відводжу тлумаченню значень слів. Слова записую на окремих стандартних аркушах і вивішую на дошці в рубрику «Словничок уроку», що дає дітям змогу вивчити їх напам’ять, кілька разів прочитати, знайти в тексті підручника,ввести самостійно у словосполучення, скласти речення. А на наступному уроці я не забуваю про ці слова: перевіряю міцність засвоєння.

Велику увагу приділяю правильній і систематичній роботі з розвитку усного і писемного мовлення.

Сформувати й розвинути мовленнєву компетентність й творчі здібності учнів мені допомагає система вправ, творчих завдань, спрямованих на формування вміння слухати й говорити. Виконуючи їх, діти вчаться вести дискусію, змагатися, співпрацювати, будувати діалог, складати вірші, казки, загадки. Кожна дитина має змогу розкрити свої пізнавальні, творчі можливості, нахили, подолати окремі вади:замкненість, розгубленість, скутість. Використання цих вправ і завдань роблять процес навчання учнів цікавим та невимушеним.

Розвиток мислення дітей відбувається під час сприймання навколишньої дійсності, осмислення сприйнятого, власних дослідів. Педагог пише: «Дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передувало нагромадження, аналіз, зіставлення і порівняння фактів. Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв’язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача» [4, 275]. Створити всі ці умови стало можливим на уроках мислення.

Під системою уроків мислення В. О. Сухомлинський розуміє школу думки, без якої не уявляє “повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках не тільки в початковій школі, а й у наступні періоди навчання та розумового розвитку. Ця школа є фундаментом творчих розумових сил, необхідних для опанування нових знань. «Уроки мислення» проходили не в буденній класній кімнаті, а на лоні природи, серед співу птахів, дзижчання бджіл, шелесту листя.

Окреслену проблему не залишаю поза увагою батьківської громадськості класу. Нині духовні контакти батьків і дітей різного віку відчувають значний голод безпосереднього спілкування, яке не  замінять ні екран телевізора, ні друзі, ні  музика.

Однак ця проблема залишає ще значні завдання, що потребують творчого пошуку й майстерності вчителя задля їх успішного розв’язання. Тому,  вважаю за необхідне й надалі впроваджувати напрацьовані творчі здобутки й не зраджувати обраному педагогічному кредо, втіленому у словах В.О.Сухомлинського «Майстром педагогічної праці перш за все стає той, хто відчуває себе дослідником».