Доленосні роки спілкування з В.О. Сухомлинським

Іван Мудрий, методист з профорієнтації Гайворонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Гайворонського району Кіровоградської області

В народі кажуть: «Життя – це шлях в один кінець». В одних людей цей шлях довгий, що простягається на десятиліття, важкий і безпросвітний, устелений камінням і вирвами, в інших – збігає стрімко і раптово обривається, забравши сили, зруйнувавши плани, розвіявши мрії, надії і сподівання. Проте не кожен, хто долає цей шлях, залишає за собою слід що пломеніє, мов сонце, осяюючи життєві дороги іншим путівникам. Ось про таку людину, я не боюсь цього слова Генія, піде щира мова,  про великого педагога ХХ століття, Василя Олександровича Сухомлинського, який прожив коротке і таке стрімке благодатне життя, віддавши підростаючому поколінню роду людського всі свої сили, здоров’я і талант, яким нагородила його природа, його мати і батько.

Кожного разу, коли я оглядаю пройдений життєвий шлях довжиною понад вісімдесят років, то не перестаю щиро дивуватись тим миттєвостям і радіти незабутнім рокам, які подарувала мені моя доля, допомога відчути радість творчої праці на ниві народної освіти славної Кіровоградщини, яка в другій половинні ХХ століття прославилася багатьма здобутками в різних галузях, і особливо, в освіті, на небосхилі якої засяяли зорі багатьох видатних педагогів, таких як І.Г. Ткаченко, Н.А. Калініченко, Г.М. Перебейніс, С.Г. Максьотін, Г.К. Настасьєв, П.Ф. Козуль, А.Б. Резнік, М.М. Ситавчанський і багато інших. Серед них яскравістю і неперевершеною талановитістю прославився вчитель, вчений, досвідчений директор Павлиської школи Василь Олександрович Сухомлинський.

Працюючи вчителем, а потім заступником директора Крижопільської середньої школи на Вінниччині в 60-х роках минулого століття я з  прискіпливою увагою перечитував статті В.О. Сухомлинського, які друкувались в педагогічних газетах і журналах. Його невичерпні і багатогранні думки і дослідження, неординарні ідеї приємно дивували, радували і спонукали до постійних роздумів, творчих пошуків нового в навчанні і вихованні підростаючої зміни.

 Мені інпонувала і радувала його безмежна віра в людину, щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних і моральних сил, в ті величезні можливості, які криє в собі педагогіка виховання. І кожного разу в мені зріло  нестримне бажання побачити, почути наяву цього  неординарного директора, поспілкуватись з ним, звірити свої думки і плани, спробувати втілити в життя його ідеї, зрозуміти звідки він черпає сили і енергію для такої невтомної і наполегливої дослідницької роботи, педагогічної спостережливості, і палкої любові до дітей. Досягло таке бажання свого апогею навесні 1964 року, коли мені випало щастя брати участь в зльоті молодих учителів України. Там я почув виступ молодої вчительки з Кіровоградщини, яка з неперевершеним захопленням розповіла про досвід роботи Павлиської школи, його директора  Василя Олександровича Сухомлинського. Ця подія закарбувалася в моїй пам’яті і несподіваним щастям, яке, мов манна небесна, осяяла початок моєї ходи по ниві народної освіти. З рук Міністра освіти я отримав високу нагороду значок «Відмінник народної освіти України».  То ж остаточно вирішив переїхати на Кіровоградщину. Не зважаючи на те, що мені запропонували престижну роботу в радянських органах, добротну нову квартиру, я влітку 1964 року з сім’єю переїхав в м. Гайворон,  де інспектор відділу освіти Гайворонської промислової зони С.М. Белінський запропонував посаду заступника директора знаменитої  залізничної школи № 5, яку рік тому очолив Арон Борисович Резнік, учасник вітчизняної війни, неординарна особистість, творчий педагог. При спілкуванні з Ароном Борисовичем я з приємною несподіванкою взнав, що його педагогічний колектив проявляє неабиякий інтерес до педагогічних надбань Василя  Олександровича, його творів, долучаючи  до цього не тільки учнів, батьків, а й громадськість. І коли я сказав Арону Борисовичу, що дуже хотів би почути, побачити цього легендарного педагога, то він якось багатозначно відповів. «Сподіваюсь, що така нагода у Вас невдовзі буде». Сказав, і як в воду глянув. В січні 1965 року мене призначили завідуючим відділом народної освіти  новоутвореного Гайворонського району, а це посприяло тому, що мені доводилось досить часто брати участь в обласних нарадах, конференціях, семінарах тощо.

Перша зустріч з Василем Олександровичем відбулася невдовзі на розширеному засіданні Ради облвно, де в обговорені питань виховної роботи виступив Василь Олександрович. Вразила мене не його фігура, а вміння привертати невідворотню увагу своїми думками, їх глибиною і переконливістю.

Його спокійна мелодійна мова, натхненне обличчя, заворожуючий погляд полонили всіх присутніх. Вже, потім, на перерві його оточили молоді завідуючі, директори шкіл, які засипали запитаннями, запрошували до себе в школи, райони.

Таких зустрічей за ті п’ять років, які подарувала мені доля бачити і чути Василя Сухомлинського було чимало.

За його життя я двічі побував в його школі, куди нас, завідуючих районними відділами освіти, возив Дмитро Юхимович Стельмухов, очільник обласного відділу освіти. Василь Олександрович водив нас по школі, де кожен кабінет, кожен стенд, кожен куточок були оформлені з великою любов’ю, випромінювали глибокі думки,  настанови. Це були не просто стенди, ні, це були джерела мудрості, які допомагали педколективу будувати навчально-виховний процес в ритмі ідей і роздумів В.О. Сухомлинського.

Мене особливо зацікавили майстерні, теплиця, сад, навчально-дослідні ділянки, які, за словами Василя Олександровича, якнайкраще сприяють формуванню в дітей трудових умінь, навичок, виховують в них любов до природи. Моя цікавість була викликана ще й тим, що я разом з М.М. Ставчанським вже розробляли перспективну програму трудового навчання, професійного самовизначення учнів навчально-виховних закладів району, в основу якої була закладена ідея розбудови Гайворонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, який здійснював би, не тільки трудове навчання учнів 5-8 класів ближніх шкіл, а й професійну підготовку старшокласників середніх шкіл району. А потім відбулась задушевна розмова, під час якої Василь Олександрович поділився своїми думками про неперевершену роль учителя школи в вихованні молодого покоління, результативність якого залежить від відданості справі навчання і виховання кожного вчителя, злагодженої роботи педагогічного колективу. В цій школі нас все вражало та найбільше його працьовитість, коли він розповів про режим трудового дня: підйом о 5 годині, а завершення роботи не раніше 23 години. Це було для нас неймовірно, зважаючи на його стан здоров’я.

 Пригадую перший зліт молодих учителів області, проведення якого ініціював Василь Олександрович. На зліт з’їхались сотні молодих педагогів , в числі яких була делегація з нашого району в складі 25  енергійних, запальних вчителів, які вперше в тому році переступили шкільний поріг.

  Він став наріжним каменем вивчення і впровадження в практику творчих надбань педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського не тільки молодими вчителями, а й всіма педагогічними колективами району.

 Піонером в цій справі став Арон Борисович Резнік, його педагогічний колектив. Саме педколектив п’ятої школи під керівництвом Арона Борисовича започаткував поглиблене вивчення, широку пропаганду і впровадження в практику педагогічних ідей В.О. Сухомлинського, яке згодом поширилось на всі школи, дошкільні і позашкільні заклади району. В педколективах закладів освіти ввійшло в постійну практику вивчення творів В.О. Сухомлинсського «Павлиська середня школа», «Дума про людину», «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина. Твори «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка» стали предметом вивчення і обговорення серед батьків і громадськості району.

 Пригадую, коли ми з Ароном Борисовичем готували конференцію по книзі «Серце віддаю дітям», то виникла думка порадитись з Василем Олександровичем щодо форми її проведення. Невдовзі  отримали листа, в якому він писав: «Хочу висказать несколько пожеланий. На конференциях по книгам часто звучит не то требование, не то распоряжение, не то решение: будем и мы в точности так же делать. Мне не хотелось бы, чтобы в Гайворонской школе №5, известной мне своими творческими устремлениями, в процесс  обсуждения моей книги прозвучала эта мысль. Заимствование опыта – это творческое осмысление идей, преломление идей в личной творческой лаборатории каждого учителя».

 Ця мудра порада  стала для мене, педагогічних колективів, творчих учителів своєрідним дороговказником в піднесенні рівня навчання і виховання дітей та молоді.

 Сьогодні, згадуючи ті дні і роки, що подарувала доля нашим вчителям, вихователям відчувати серцебиття великого педагога, бачити, чути і спілкуватися з ним, я ще і ще раз повторюю ту істину, що вплив безцінного досвіду, думок і ідей В.О. Сухомлинського на навчально-виховну роботу кожного педагога, педколективів шкіл, дошкільних закладів був, є й буде неперевершеним і вирішальним в досягнені мети сучасності, розбудови нової школи, школи майбутнього.

Мені, ветерану освіти, приємно спостерігати, як педколективи нашого району бережуть, розвивають і примножують надбання досвіду,  навчання і виховання підростаючої зміни, напрацьовані в другій половині ХХ століття, в роки тріумфальної ходи творчих ідей неперевершеного педагога В.О. Сухомлинського, який своїми думками, ідеями, досвідом піднісся на недосяжну височінь.

Коли я заходжу в знамениту п’яту школу Резніка А.Б., яка і сьогодні є творчим осередком впровадження надбань В.О. Сухомлинського, спілкуюся з молодим енергійним директором самовідданим сухомлиністом Валентиною Павліною Поліщук, то відчуваю справжнє задоволення і непорушну віру в те, що мудра творчість Василя Олександровича, його ідеї, були, є і будуть рушійною силою, дороговказом в досягнений споконвічної мети – виховання справжньої людини, трудівника.

 Безмежно радію, тому що ми не розгубили, не забули поради і думки Василя Олександровича з проблем національно-патріотичного виховання. І тут я з приємністю згадую про досвід роботи Хащуватської школи, яку понад два десятиліття очолював ветеран війни Школьнік І.М., в якій працював відомий на всю Кіровоградщину вчитель історії, ветеран війни Солгутовський Л.І. Музей бойової і трудової слави, який він створив став неординарною знаменитістю. Сьогодні очолює цю прекрасну сільську школу її вихованка, член династії вчителів цього навчально-виховного закладу Вдовиченко Олена Михайлівна, яка разом з однодумцями береже і розвиває напрацьований досвід роботи втіленню в практику ідей В.О. Сухомлинського в справі національно-патріотичного виховання молоді. Олена Михайлівна, педагогічний і учнівський колективи школи виступили ініціаторами створення в селі на місці розстрілу в 1942 році більше тисячі мирних жителів, меморіалу Жертвам Голокосту «Хащуватська трагедія», який ввійшов в число кращих меморіалів Європи.

  Я з приємністю стверджую, що надбання трудового педагогічного досвіду нашого земляка В.О. Сухомлинського колосяться дорідним урожаєм в численних напрямках навчально-виховної роботи багатьох освітніх закладів нашого району. Серед них доречно назвати педколективи Гайворонського НВО № 1 “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів”, Заваллівське НВО “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів”, загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів сіл Солгутове, Таужне, Могильне, які очолюють досвідчені педагоги Пошенко Ю.В., Гречанюк Л.М., Захаренко М.С., Видойна Г.Є., Окрущак Н.М.

  Не можу не сказати і про те, що ідеї і думки  В.О. Сухомлинського щодо трудового виховання учнівської молоді живуть, працюють і розквітають, дають прекрасні плодив Гайворонському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, який очолює ентузіасти трудового виховання учнівської молоді Іщук С.І., його заступники Кобзар Л.В., Мельник С.П.. Тут свято бережуть і продовжують традиції, започатковані ще в роки життя Василя Олександровича. Саме тут в комбінаті вихованці мають можливості розвивати свої задатки і здібності, готувати себе до праці, до життя, про що говорив і мріяв великий педагог.

 Доречно зазначити, що наш Гайворонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат був першопрохідцем в колишньому Радянському Союзі  по втіленню в життя педагогічних ідей і надбань В.О. Сухомлинського в цілому ряді питань і проблем навчання і виховання підростаючої зміни, і, що дуже важливо, в трудовому вихованні і навчанні учнівської молоді.

 Саме тому досвід роботи нашого комбінату в 70-80-х роках ХХ століття сприяв зародженню подібних центрів трудової підготовки учнівської молоді не тільки в численних сільських районах 16 республік, а й  в зарубіжних країнах, таких як Монголія, Польща, Болгарія і інших.

Гайворонський комбінат став науково-методичним центром з проблем і перспектив трудової підготовки підростаючої зміни, в чому ми завдячуємо плідній співпраці з Академією педагогічних наук України, її науково-дослідними інститутами, їхніми науковцями, зокрема М.Д. Ярмаченко, В.М. Мадзігон, В.З. Моцак, Г.Є. Левченко, М.П. Тименко, Д.А. Смиетанін, а також постійній увазі зі сторони профспілкових органів, їх лідерів Н.Ф. Харінко, С.Л. Скалько, Т.І. Коваленко.

Неоціненна роль в розбудові і надбанні досвіду роботи комбінату належить Кіровоградському обласному відділу освіти, інституту удосконалення учителів, який сьогодні носить ім’я В.О. Сухомлинського, його керівникам Д.Ю. Стельмухову, Б.П. Хижняку, М.А. Яровому, які постійно опікувались роботою комбінату, наполегливо сприяли втіленню ідей великого педагога в практику роботи педколективу комбінату.

Сьогодні міжшкільний комбінат, пройшовши непрості випробування на стійкість в умовах реформування освітньої галузі в державі, розвивається, завойовуючи все нові позиції, стає не тільки центром  трудового, профільного навчання учнів 5-9 класів, технологічної освіти та професійної підготовки старшокласників ряду опорних шкіл району, а й успішно виступає в ролі районного центру військово-патріотичного виховання шкільної молоді. В сучасних надскладних умовах, які переживає наша суверенна Україна, роль такого центру набуває великого значення.

         Вкотре, перечитуючи прекрасні, глибоко наукові твори і статті Василя Олександровича про виховання юних поколінь, я з пересторогою думаю: «Тільки б ми не послабили пильної уваги до безцінних надбань його педагогічного досвіду».

        Чомусь мені здається що наші «верхи», реформовуючи освітню галузь, часто забувають нашого В.О. Сухомлинського. Чому б нам не ввести обов’язкове вивчення творів В.О. Сухомлинського в педагогічних коледжах та університетах. Якщо в КНР цю практику запровадили то нам – сам Бог велів. Василь  Олександрович високо цінував благородну працю вчителя, вихователя, говорив, що  від його любові до дітей, відданості справі залежить майбутнє  нації, держави. Прикро, що наші народні депутати, керівники нижчих рівнів до кінця не усвідомлюють важливість роботи вчителів, вихователів. В зв’язку з цим мені спадає на думку пророчі солова Отто Бісмарка: «Велич Німеччини – у німецькому народному учителеві». Нам слід було б дослухатись до такої думки і більше дбати про моральне стимулювання вчителя. Невже роль учителя в нашій Україні меншовартісна ніж працівника культурної сфери, яких держава щорічно щедро відзначає нагородженнями.

 Нехай можновладці не подумають, що я проти нагород артистам, співакам. Ні і ще раз ні. Разом з тим я закликаю Верховну раду, Президента України, Кабінет Міністрів України повернутися лицем до вчителя і гідно цінувати роботу тих, хто віддає щоденно своїм вихованцям частину серця, тепло душі, сили і здоров’я з надією, що вони стануть справжніми патріотами незалежної і суверенної держави Україна.