У вихованні немає головного і другорядного

Кондратюк Г.М., вчитель початкових класів  навчально-виховного комплексу "загальноосвітній навчальний заклад І–ІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад" с.Соломія Гайворонського району

"Дитинство – це найважливіший період життя людини.  І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що увійшло в його розум й серце з навколишнього світу, – від цього вирішальною мірою залежить, якою людиною буде сьогоднішній малюк". (В.О.Сухомлинський). Тому мені, вчителю початкової школи, дуже важливо саме в перші роки задати оптимістичний тон моїм вихованцям для подальшого життя, створити такі умови, щоб кожна дитина відчула увагу до себе, ставала дедалі впевненішою.

"У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток гарної квітки. У виховані все головне – і урок, і розвиток різносторонніх інтересів дітей поза уроком. Без знання дитини – її розумового розвитку, мислення, інтересів, захоплень, задатків, нахилів – немає виховання" (В.О.Сухомлинський)

Читання творів В.О.Сухомлинського, у яких розкривається світ переживань, думок, мрій людини розширює життєвий досвід, сприяє усвідомленню ними цінностей, норм поведінки, які підтримуються суспільством. Це зміцнює природне бажання дитини ставати кращою. Під час читання мої учні осмислюють зміст багатьох творів, у яких описано почуття і вчинки дійових осіб. У дітей виникає глибоке співпереживання, що є своєрідним освоєння дійсності. Це дає їм можливість зрозуміти внутрішній світ інших людей.

Які  моральні якості я б хотіла виховати у своїх дітей? Усі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності. Саме в цьому криються джерела доброти. Щоб підвести  учнів до такого розуміння, проводжу уроки доброти, ввічливості, години спілкування, на яких використовую різні за жанрами твори В.О.Сухомлинського: казки, оповідання, притчі. Вникаючи у зміст художнього твору, аналізуючи ситуацію спілкування між дійовими особами, у дітей з’являється можливість висловлювати оцінні судження. Не можна оминути такої делікатної теми, як виховання у дітей милосердя до людей, які мають вади розвитку. Стискуються дитячі серця, змінюється вираз обличчя, коли читаю оповідання "Як Сергійко навчився жаліти".

Моральний образ дитини залежить від того, як складаються її щоденні стосунки з оточенням. Вдалим прикладом взаємозв’язку естетичного і духовного виховання є зміст оповідання "Сергійкова квітка", у якому передано сценку розмови хлопчиків, які хваляться подарунками, одержаними від батьків з приводу закінчення навчального року (ножик, ліхтарик, металевий соловей), а Сергійко привів друзів до незвичайної квітки. Спонукаю дітей уявити, що вони також беруть участь у розмові хлопчиків. У процесі розмови діти доходять висновку, що "до краси можна доторкнутися тільки серцем".

Невичерпний виховний потенціал у творах видатного педагога. У них розкриваються цінності і суть людського життя. Найбільша цінність – людина. З допомогою творів Сухомлинського "Красиві слова і красиві діла", "Іменний обід", "Краплина води" розкриваю перед учнями поняття обов’язку людини перед людиною, ідею любові та поваги до людей, потреби у людських відносинах, вчу відчувати настрій оточуючих, намагаюся викликати бажання виховати в собі кращі людські риси. Питання добра і зла, людяності і скупості, поваги і зневаги здавна турбували людину. І цю тему також не оминув педагог. Його твори вчать оцінювати добрі та негативні вчинки, обираючи свій стиль життя. Читаючи оповідання "А серце тобі нічого не підказало?", "Сива волосинка", діти прагнуть оцінити дії та вчинки людей.

Важливим напрямком у виховній роботі є виховання любові до праці. Хоч ми живемо в селі, не в усіх дітей є бажання працювати. Тому я підводжу їх до розуміння, що, виконуючи кожну роботу, вони можуть дізнатися про щось нове, невідоме до цього часу. Якщо це бажання розвивається – у дітей зміцнюється інтерес до праці. "Те, що в практиці виховної роботи називають любов’ю до праці, є сплавом цікавості, допитливості і почуттям власної гідності" (В.О.Сухомлинський)

А також В.О.Сухомлинський відводить особливе місце показу невичерпних можливостей казки для розвитку уяви, образності, мислення і мови дитини для емоційного, розумового, морально-естетичного виховання учнів початкових класів. Тому я прагну, щоб школярі вчилися самостійно створювати казки з метою збагачення власного словникового запасу, правильної побудови речень і послідовної розповіді. Казка, у розумінні Сухомлинського – це друг і навчитель дітвори. Вона допомагає їм краще пізнавати навколишній світ, робить їх добрішими, людянішими. Отже,  інсценізуючи і складаючи казки разом із учнями, сприяю їх всебічному розвитку.

Тож спадщина великого педагога В.О.Сухомлинського є для мене важливим дороговказом у моїй роботі.