Розвиток розумових здібностей – одна з успішних передумов сучасної освіти

Тетяна Гойда, вчитель початкових класів загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів с.Червоне

        Сучасна освіта особлива суттєвими змінами в усвідомленні  завдань і можливостей. Стрімкі темпи прогресу привели до переосмислення пріоритетів загальноосвітнього навчання. Та школа перестала бути саме тим місцем, яке повністю забезпечує дітям необхідний рівень знань, умінь та навичок. Підручники не встигають писатись, як програма, яка його потребувала, вже застаріла. Адже життя змінюються швидше, ніж створюються курси, програми, факультативи тощо. Тому часто методи, вивірені часом, досвідом ,роками  стають не тільки не дієвими чи слабкими, а часто деструктивними. Тому часто вчитель враховував потреби дитини, індивідуалізовував роботу, щоб виховати і розвинути гармонійну особистість. Та не завжди вдавалось подолати причину неуспішності.  І за показниками багатьох країн інтелектуальний показник школярів особливо знизився. Через глобальність інформації чи нездатність учнів її сприймати?  В той же час збільшився кількість випускників шкіл, нездатних до научання.

     Чи є конкретні причини виникнення цих проблем та реальні шляхи їх усунення?

       Інтелект – це риса суто спадкова - людина народжується розумною, або ні - він пов'язаний зі швидкістю сприйняття або реагування на зовнішні стимули?

       Більшість психологів згідні з другою думкою і вважають, що інтелект можна розвинути. На початковому етапі батьки, вихователі, вчителі мають організувати роботу так, щоб дитина хотіла стати розумнішою і прагнула підвищувати свій IQ , щоб згодом  вміти його застосувати в житті.

В. Сухомлинський, зокрема писав «мислення – це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д.» [2, с.89]. Ця особливість мозку і є механізмом мислення, вважав він.

Уроки мислення серед природи

Ірина Семенюк, вчитель початкових класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Червоне

28 вересня 2018 року  виповнюється 100 років від дня народження видатного педагога сучасності, вченого, громадського діяча Василя Олександровича Сухомлинського, ім’я якого відоме  не лише в Україні, а й за її межами.

Творчість та педагогічну спадщину великого педагога-гуманіста, педагога-практика ХХ століття важко переоцінити. Образ учителя в сучасних умовах зазнає значної трансформації і знаходиться в залежності від соціально-культурних змін, що відбуваються в суспільстві. Гуманістичні ідеї В. О. Сухомлинського – це ідеї майбутнього. Педагогічні надбання Василя Олександровича з кожним роком привертають все більшу увагу науковців як в нашій країні, так і за кордоном. Розроблена українським практиком педагогічна система, збагатила науку новаторськими ідеями й положеннями, значно розширила теорію та освітню виховну практику і була своєрідним революційним етапом розвитку вітчизняної педагогічної думки, що заслуговує сьогодні на нове осмислення.

Твори Василя Сухомлинського вчать та виховують учнів

Галина Бондаренко, вчитель початкових класів Гайворонського навчально – виховного об’єднання №1 «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів»

Творчу спадщину В.Сухомлинського без перебільшення  можна назвати універсальною. На творах Василя Олександровича можна і вчити, і виховувати. Коло  його читачів дуже різноманітне .

Оповідання, казки, притчі, вислови В. Сухомлинського використовую на різних уроках і виховних заходах. виховую інтерес до його творчості, розвиваю мовлення учнів, творчі та пізнавальні здібності. Його оповідання та казки вчать школярів наслідувати позитивні риси героїв, помічати все  красиве навколо  себе. Дітям подобається  інсценізувати  оповідання В.О. Сухомлинського на уроках і виховних  годинах.(«Бабусин борщ», «Ледача подушка», «Я вирощу внучку, дідусю» та інші.) Цей вид роботи сприяє  естетичному духовному, моральному розвиткові дітей .

Піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей в народній педагогіці та в творчості В.О. Сухомлинського

Олена Дмитренко, вчитель початкових класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Вікнина Гайворонського  району Кіровоградської області

Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається (З народного).

         Народна педагогіка ставить піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей на перше місце. З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім’ї. Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалося цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітях. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно зв’язане з іншими сторонами формування особистості.

         Народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів. Кожний знає, що фізично загартована людина рідко хворіє на інфекційні хвороби, може стійко переносити холод і спеку, погодні і життєві негоди, витримувати тривале фізичне навантаження.

         Найпоширенішим, найвідомішим і до того ж   загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей є оздоровчі сили природи – сонячні промені, свіже повітря і вода. Сонячне світло зміцнює здоров’я, сприяє нормальному розвитку організму. Вода здавна в багатьох народів є символом чистоти і здоров’я. Ще й досі в деяких сім’ях зберігся звичай випускати малих дітей роздутими під зливний літній дощ з надією, що діти після цього краще ростуть. У теплу пору року дітей у селі привчають ходити босоніж. Багатовіковий народний досвід переконав, що ходіння по землі  босоніж влітку – прекрасний спосіб загартовування людського організму, надійний засіб запобігання плоскостопості. Цю давню традицію палко підтримував видатний педагог В.О.Сухомлинський. Так, у своїй відомій книжці «Серце віддаю дітям» він розповідає про те, як теперішні сільські діти-шестилітки першого дня до школи: «Майже всі діти святково вдягнені, новеньких  черевичках. Це мене занепокоїло: сільські діти з давніх-давен звикли в жаркі дні ходити босоніж, це прекрасне фізичне загартування, кращий засіб запобігання простудним захворюванням. Чому ж батьки намагаються захистити дитячі ніжки від землі, вранішньої роси й розпеченої сонцем землі? Все це вони роблять з добрих намірів, а виходить погано: з кожним роком усе більше сільських дітей взимку хворіють на грип, ангіну, коклюш. А треба так виховувати дітей, щоб вони не боялися ні спеки, ні холоду»[1]. Тому, ведучи своїх учнів у «школу під блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі», Василь Олександрович запропонував: «Скиньмо ось тут черевички й підемо босоніж, як ви звикли ходити раніше. – Діти радісно защебетали; їм незвично, навіть незручно ходити в жарку погоду в черевиках. – А завтра приходьте  босоніж, у нашій школі це буде найкраще»[2].

Сухомлиністика: традиції та інновації

Наталія Байда, вчитель початкових класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Вікнина Гайворонського району Кіровоградської області

         Сучасність вимагає інноваційного вчителя, який готовий до засвоєння найкращих досягнень науки та інновацій в освіті і їхнє впровадження у шкільну практику. У зв’язку з цим надзвичайно важливим і корисним залишається досвід видатних педагогів, учених. Серед педагогів – мислителів провідне місце займає особистість Василя Олександровича Сухомлинського. [1. Т.4.]

         Серед основних завдань сучасної школи є формування творчої, всебічно розвиненої особистості. Виходячи із цих завдань свою роботу спрямовую на організацію освітнього процесу так, щоб у центрі уваги була особистість учня. Життя та діяльність вихованців в класі організовую з врахуванням їхніх потреб, інтересів, нахилів, побажань.

         У кожної людини, - як у діаманта, видобутого з таємничих глибин,тисяча граней. Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, сердечно доторкнутися до кожної з цих граней, найти ту, котра засяє неповторним світлом людського таланту», - саме ці слова втілюють ідею особистісно зорієнтованої освіти.

Становлення особистості відбувається в роки шкільного життя. Тому школа покликана розвивати особистість дитини  на основі виявлення її задатків, можливостей, здібностей, формувати ключові життєві компетентності, виховувати людину, яка швидко адаптується в подальшому житті буде конкурентоспроможною особистістю.

Працюючи з класним колективом вивчаю особистість кожного учня.

«Знати здоров’я, знати індивідуальні риси дитини, її мислення, знати сильні та слабкі сторони її розумового розвитку», - писав В.О.Сухомлинський.

Виховання і навчання словом на уроках української мови та літератури

Таміла Габар, учитель української мови та літератури НВК «ЗНЗ І-ІІ ст. - ДНЗ» с. Тополі Гайворонського району Кіровоградської області

Нинішній час переходу до НУШ вимагає інноваційних технологій навчання, формування підростаючих поколінь з розвиненими творчими здібностями, які добре володіють словом у всіх сферах комунікації. Саме в школі слово виступає засобом пізнання, спілкування і впливу на почуття дитини, воно також є одним із найвагоміших засобів виховання. Актуальною для розвитку педагогіки є розроблена В. О. Сухомлинським система виховання школярів засобами слова. Саме вона привертає увагу педагогів, а його літературна спадщина особливо актуальна, бо йдеться не просто про педагогічні істини, а їх втілення в життя конкретної людини. Словесна творчість – могутній стимул духовного життя дитини, високоефективний засіб духовного розвитку, джерело натхнення в оволодінні мовою, мовленнєвою культурою. Педагог вважав, що пізнання дитиною світу починається з оволодіння нею рідним словом. «Слово, - за В. Сухомлинським, – один із найважливіших інструментів виховання, воно виступає як засіб пізнання навколишнього світу, як засіб спілкування, впливу на почуття та емоції дитини, як засіб самовираження, самоутвердження особистості, як засіб творення краси й добра. Слово - це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Уміти користуватися ним – велике мистецтво. Кожного разу, готуючись до уроків, звертаюся до ідей, порад  та творів В. О. Сухомлинського. На допомогу приходять невеликі оповідання, казки, легенди педагога, які навчають і виховують справжніх громадян своєї Батьківщини, які вчать важливих життєвих цінностей. На уроках української мови використовую тексти оповідань В. Сухомлинського при вивченні в 5 класі теми «Синтаксис». Роздаю текти оповідання «Дуб під вікном», «Образливе слово», «Добре слово» та ін. Читаємо колективно.

Ідеї здоров`язбережувальної педагогіки В.О.Сухомлинського в практиці сучасної початкової школи

Наталія Іщук, вчитель початкових класів Гайворонського навчально-виховного об`єднання №2 «Загальноосвітня школа – гімназія І-ІІІ ступенів»

Збереження здоров`я громадян України є актуальною проблемою сьогодення. Успішна людина – це здорова людина, яка живе щасливим, повноцінним життям. Статистика вражає своїми цифрами: кожна п`ята дитина народжується з відхиленнями, вже з початкової школи дві третини дітей виходять з порушенням постави, у 80 % учнів 5-6 класів виявляється розлад нервової системи, у кожної третьої дитини до 14 років виникає хронічна патологія. Закінчення школи половина учнів зустрічають короткозорими,             30-40 % страждають на серцево-судинні захворювання, 20-30 % – на нервово-психічні розлади. Причинами цього є недостатність валеологічних знань у педагогів, відсутність наступності, системності, послідовності у забезпеченні здоров`язбережувального супроводу освітнього процесу.

Дослідження науковців доводять, що погіршення здоров`я пов`язано також із суттєвим зменшенням рухової активності школярів: дитина не задовольняє своєї потреби в рухах, яка зумовлена біологічними законами її розвитку.

Одним із дієвих підходів до вирішення проблеми є виконання Указу Президента України від 09 лютого 2016 року № 42 "Про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні до 2025 року "Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація", яка суттєво змінює підхід до використання здоров`язбережувальних технлогій, стимулюючого пошук найбільш ефективних форм, засобів та методів розширення рухової активності, що забезпечує один із найважливіших факторів здорової життєдіяльності дітей.

Василь Сухомлинський про роль слова, мови у процесі формування особистості учнів початкових класів

Тетяна Самар, вчитель початкових класів Заваллівської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ступенів Гайворонського району, Кіровоградської області

Слово в житті людини відіграє дуже велику роль. Воно пов’язує нас із минулим і майбутнім, вчить розпізнавати добро і зло. Та людина, яка майстерно володіє словом, вміє передавати свої почуття, своє ставлення до особистих вчинків і вчинків інших людей. А для учнів  вміння володіти словом є першою сходинкою до успішного навчання та  розумового розвитку. Тому перед нами стоїть  завдання виховувати у своїх учнів любов до рідного слова, так як це в свій час робив  В. Сухомлинський. «Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна спотворити її» [1, 167], - говорив він. Великий педагог учив дітей замислюватись над словом. І важливо було  не тільки знати  значення слова, а  ще й вміти його вживати.

Тому на своїх уроках   В. Сухомлинський  велику увагу звертав на збагачення мовлення учнів. Для «Школи радості» він склав  словник слів, які учні повинні запам’ятати, а діти  в початкових класах створювали спеціальний записничок –  «Словесну скриньку». Спираючись на цю ідею в себе у класі створила скриньку, яку назвала «Словниковий дивосвіт». Використовую її на будь –якому уроці. Діти, читаючи оповідання на уроках літературного читання, чи опрацьовуючи матеріал з природознавства, зустрічають слова, зміст яких не розуміють. Пояснюємо значення слова, записуємо на смужці паперу, а потім опускаємо в скриньку. На наступному уроці, при перевірці домашнього завдання, ще раз повертаємось до скриньки. Витягуємо будь – яке слово, згадуємо його значення, складаємо речення. Це дає змогу краще запам’ятати слово, відчути його красу. Також слова, які є в скриньці, можу використовувати для словникових, творчих диктантів на уроках української мови.

Гра – це іскра, яка запалює вогник допитливості

Наталія Волощук, вчитель початкових класів Солгутівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Гайворонського  району, Кіровоградської області

Маленькі чомусики вперше приходять до школи. Вдивляюся в допитливі оченята малечі. В одних бачу цікавість, у інших мерехтять вогники пустунчика. І от починається навчання. Малята йдуть до школи з великим бажанням, і батьки бачать, що дітям добре у школі. Усі мої першокласники перебувають на різних рівнях розвитку, і той, хто відстає від своїх однолітків, ні в чому не винний. Учні опанують матеріал кожний у свій час. Стараюсь бути для шестирічної дитини джерелом не тільки світла, а й тепла. Особливо намагаюся зігріти цим теплом тих, хто недоотримав його у дошкільному дитинстві. Першокласник, як правило, такий, яким його бачить учитель. Він схожий на квітку, яка розкривається назустріч сонцю. Якщо до нього підходити з любов’ю й вірою в успіх, він повертається до вчителя своєю світлою стороною. Ідучи до школи, дитина прагне чогось нового, радісного для себе, сподівається на успіх і чекає похвали від учителя. Чи можна зробити так, щоб школа стала «золотим часом»  у житті кожної дитини? У класі створюю доброзичливу атмосферу, не виділяю кращих та не висміюю гірших, вчу співпереживати, допомагати, жити за правилами маленької шкільної сім’ї. Прагну, щоб кожен урок сіяв у дитячих душах добро та красу, формував би людяне в людині.

Використання спадщини В.О. Сухомлинського на уроках читання

Семенюк Ю.М., вчитель початкових класів навчально-виховного комплексу "загальноосвітній навчальний заклад І–ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" с.Берестяги Гайворонського району

         В. О. Сухомлинський – людина, педагог, директор сільської школи, який  за відносно коротке життя зумів своїм талантом і працею піднятися до висот світової педагогіки, увійти в наступне покоління з таким наробком, який під силу кільком інститутам.

         У вчительській професії Василь Сухомлинський виділяв дві ідеї – учитель насамперед особистість, учитель і учень живуть один в одному. Він у масовій і. на перший погляд, непрестижній професії розкрив глибини духу і мислення, практично довів можливість всебічного виховання дитини в умовах взаємопроникнення школи і середовища. І завдання вчителів докладати ще більше зусиль, щоб не лише досліджувати, а й розширювати і доглядати освітянське поле, засіяне  зернами ідей Сухомлинського.

         Сучасна педагогіка розглядає і його самого. і його педагогічну спадщину в розвитку, у контексті сучасної дійсності. Величезне значення  і сьогодні,і і в майбутньому має і матиме його літературно-педагогічна творчість, той дидактичний засіб, який дав змогу йому, як тонкому знавцеві дитячих душ, психологу впливати на учнів засобами художнього слова, якими володів досконало. Його художні твори, написані для молодших школярів, позбавлені прямого дидактизму. Вони спонукають розум і почуття дитини до аналізу вчинків літературних героїв, до відповідних висновків, викликають бажання наслідувати їх або, навпаки, чинити по-іншому.

    Настільною книгою у моїй педагогічній праці є збірка   Василя Сухомлинського "Казки школи під голубим небом".  У ній твори об’єднує одна спільна тема – стосунки між дітьми і близькими людьми. Ними виховую позитивне ставлення до батьків та рідних, до своїх обов’язків, до праці, наповнюю дитяче серденько чуйністю і засуджую черству душу. В оповіданнях не говориться прямо, що добре, а що погано. Ми самі робимо висновки: чому у мами з’явились сиві волосинки, чому вона може плакати, коли проводжає чи зустрічає своїх дітей, як проявити чуйність і піти у сусіднє село  по глибокому снігу за лікарем для матусі, чому не потрібно соромитися того, що у твоєї бабусі тремтять руки, чому дуже легко образити своїх батьків, але важко цю образу потім забути. Ці твори повчають бути завжди чуйними й уважними до найрідніших людей.

         Особливу увагу я звертаю на твори, в яких Сухомлинський порушує важливі проблеми сімейного виховання: стосунки дітей з матір’ю, їхнє ставлення до рідної неньки. Вони виховують повагу до найріднішої людини, учать цінувати її працю, розуміти значення матері в сім’ї, в суспільстві. Мудрі ідеї виховання поваги й любові до матері по- своєму розробив Сухомлинський у художніх творах: "Чому мама тепер плаче?", "Хто кого веде", "Прийшла мама", "Сиві волосинки", "Моя мама пахне хлібом".

Навчання без творчості – це мука

Ковальчук В.І., вчитель початкових класів  навчально-виховного комплексу "загальноосвітній навчальний заклад І–ІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад" с.Соломія Гайворонського району

         В.О Сухомлинський писав: "До кожного учня необхідно підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно запропонувати тільки йому призначене завдання". Вчитель, як артист, має вміти перевтілюватися, миттєво перебудовуватися в нові образи, перемикатися на нові ситуації, а найголовніше, вміти жити тими ідеями, які сам передає школярам на уроці. Тому у діяльності вчителя мають органічно поєднуватися естетика, етика й техніка.

         На своїх уроках я намагаюся використати більше тих новинок, що зацікавлять дітей. На власному досвіді переконалася, що сутність сучасного уроку полягає не лише у змісті, а й у методиці його побудови, використанні нестандартних форм навчання. Основою навчальної діяльності учнів є гуманістичні стосунки, принципи рівноправного діалогу "вчитель - учень".  В.О Сухомлинський визнавав, що навчання без творчості - це мука. Без пошуку, без фантазії, творчих знахідок і втрат спільна праця вчителя й учнів – важкий тягар. Коли елементи творчості стають обов’язковою складовою навчального процесу, то навчання буде цікавим і радісним. У своїй роботі я застосовую методи, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Це самостійні роботи, проблемні творчі завдання, запитання від учня до вчителя і навпаки. Також намагаюсь дотримуватись принципів диференціації  та індивідуалізації навчання. Враховуючи принципи особистісно орієнтованого навчання, розподіляю учнів на різнорівневі групи в яких діти мають можливість працювати на тому рівні, який для них сьогодні можливий і доступний. Різноманітні методи (спостереження, досліди, екскурсії, інсценізації, ігри), що застосовую на уроках, допомагають учням   уявляти себе в різноманітних ситуаціях, у ролі письменників, художників, дослідників; знаходити власні розв’язання різноманітних завдань; формулювати й висловлювати особисту думку.

 Часто на своїх уроках використовую ігри. Гратися не тільки першокласники, а й четвертокласники. Намагаюсь організувати роботу таким чином, щоб повністю активізувати творчу уяву учнів. На кожному уроці проводжу творчу роботу. Дуже люблять учні ігри-вправи "Ми  - фантазери", "Конкурс чомучок", "Ситуація".

У вихованні немає головного і другорядного

Кондратюк Г.М., вчитель початкових класів  навчально-виховного комплексу "загальноосвітній навчальний заклад І–ІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад" с.Соломія Гайворонського району

"Дитинство – це найважливіший період життя людини.  І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що увійшло в його розум й серце з навколишнього світу, – від цього вирішальною мірою залежить, якою людиною буде сьогоднішній малюк". (В.О.Сухомлинський). Тому мені, вчителю початкової школи, дуже важливо саме в перші роки задати оптимістичний тон моїм вихованцям для подальшого життя, створити такі умови, щоб кожна дитина відчула увагу до себе, ставала дедалі впевненішою.

"У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток гарної квітки. У виховані все головне – і урок, і розвиток різносторонніх інтересів дітей поза уроком. Без знання дитини – її розумового розвитку, мислення, інтересів, захоплень, задатків, нахилів – немає виховання" (В.О.Сухомлинський)

Читання творів В.О.Сухомлинського, у яких розкривається світ переживань, думок, мрій людини розширює життєвий досвід, сприяє усвідомленню ними цінностей, норм поведінки, які підтримуються суспільством. Це зміцнює природне бажання дитини ставати кращою. Під час читання мої учні осмислюють зміст багатьох творів, у яких описано почуття і вчинки дійових осіб. У дітей виникає глибоке співпереживання, що є своєрідним освоєння дійсності. Це дає їм можливість зрозуміти внутрішній світ інших людей.

Які  моральні якості я б хотіла виховати у своїх дітей? Усі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності. Саме в цьому криються джерела доброти. Щоб підвести  учнів до такого розуміння, проводжу уроки доброти, ввічливості, години спілкування, на яких використовую різні за жанрами твори В.О.Сухомлинського: казки, оповідання, притчі. Вникаючи у зміст художнього твору, аналізуючи ситуацію спілкування між дійовими особами, у дітей з’являється можливість висловлювати оцінні судження. Не можна оминути такої делікатної теми, як виховання у дітей милосердя до людей, які мають вади розвитку. Стискуються дитячі серця, змінюється вираз обличчя, коли читаю оповідання "Як Сергійко навчився жаліти".

Через красиве – до людяного

Бондар О.І., вчитель початкових класів навчально-виховного комплексу "загальноосвітній навчальний заклад І–ІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад" с. Мощене Гайворонського району

Василь Олександрович Сухомлинський – відомий педагог сучасності. Присвятивши своє життя учительській праці, він вкладав у душі дітей почуття духовності та моральності, навчав педагогічного мистецтва молодих учителів, переконував педагогічний світ у тому, що у школі мають панувати чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.

Як добре, що нині немає жодної читанки. у якій не було б його творів! Але вміщено їх дуже мало порівняно з тією кількістю, що написав Василь Олександрович. Адже їх понад півтори тисячі: казок-мініатюр, оповідань та притч.

         Хотілося б, щоб ми частіше зверталися до них, читали їх дітям, сіяли у їхні серця зерна доброти.  Лейтмотивом усієї педагогічної діяльності видатного педагога є виховання гуманіста, прекрасного у своїй людській сутності. Справжня людина красива у своїх помислах і вчинках, це борець за щастя людей. "Через красиве  – до людяного", – ось наскрізна ідея педагогіки            В.О. Сухомлинського.

         Краса для молодших дітей – це не тільки засіб морального виховання, а й кінцевий результат. Потреба у красивому утверджує моральну красу, породжує непримиренність і нетерпимість до всього вульгарного, потворного.

    У 3 класі за підручником "Читанка", частина І (автор О.Я. Савченко) вивчається оповідання В. Сухомлинського "Сергійкова квітка". Хлопчики почали хвалитись батьківськими подарунками: Петрик – ножиком, Максим – ліхтариком, Гриць – соловейком металевим, а Сергійко?

          Він повів хлопців у гущавину чагарнику і показав квітку. Вона цвіла під кущем акації. Це була прекрасна квітка. На її блакитних пелюстках тремтіли краплини роси, і в кожній краплині горіло по маленькому сонцю.

  Яке диво! – зітхнули хлопці.

І коли товариші сказали, що це не його квітка, то Сергійко мовив:

- А хіба від цього вона стане гіршою?

Система виховання молодших школярів

Запорожець Т.С., вчитель початкових класів загальноосвітньої школи I–III ступенів смт. Завалля Гайворонського району

         Як і усьому в житті, вмінню бути добрим, чуйним, уміти співпереживати і співчувати... теж потрібно вчити. Вчити ціленаправлено і систематично (а не на виховних моментах ).  Бо "моральне каліцтво може дозріти в дитині і тоді, коли ніхто не вчить злу, –  достатньо не вчити доброму…" Саме тому розроблена В.О.Сухомлинським система по вихованню співпереживання в молодших школярів була запропонована у вигляді гри–школи: " ЯКЩО ДОБРИЙ ТИ…"

Цілі і завдання системи.

         Щоб досягнути мети маємо розв’язати такі завдання:

         1. Розвивати емоційну сферу дитини, тому що:

         – переживання в засвоєнні досвіду людства – аналог розуміння;

         – переживання,  емоційне враження в насиченому думками середовищі – нова думка, відкриття (Еврика!);

         – "у емоційно розвиненої свідомості більше здібностей до творчості, бо вона усвідомлює ціле раніше логічного аналізу" /Б. Неменський/.

         2. Виховання моральних, пізнавальних, естетичних почуттів, адже почуття  – продукт і регулятор нашої взаємодії з оточуючим середовищем, через почуття до нас доходить 90 % інформації, вся інша по каналах пам’яті і мислення. "Ніщо: ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так ясно і правильно нас самих, і наше ставлення до світу, як наші почуття. В них чути характер не окремої думки, не окремого речення, а зміст душі нашої та її ладу", –  писав К.Д.Ушинський.

         3. Першість  –  за вихованням позитивних і моральних почуттів, "бо який результат навчання без серця благородного і вдячного, яка користь від наук без доброї думки". /Г.С. Сковорода/.

         – радість пізнання успіху, почуття задоволення, подиву, захоплення… викликає емоційне піднесення, коли "думка дитини стає особливо ясною, запам’ятовування відбувається найінтенсивніше…" /В.О. Сухомлинський/.;

         – енергія людини розтрачується негативними емоціями, а поповнюється позитивними. "Від кількості і якості енергії залежить працездатність, здоров’я людини." /В.В. Клименко/

         4.       Співпереживання – джерело людських почуттів:

         – " відчуття людини не розбудиш без співчуття, співпереживання. Без вміння приймати в своє серце найтонші рухи душі другої людини". /В.О.Сухомлинський/;

         – моральні цінності людства, досягнення і досвід не зробиш елементом свого духовного життя без "сприйняття їх серцем". /Ш.О.Амонашвілі/.

         – " Переживання без сопереживання /сочуствия совести/ – опасно!

Без этой частицы даже развитие способностей к творчеству может нактикать беду". /Б.Неменський/.

Зміст роботи та форми

         Співпереживання виховується з основою на доброту і християнську любов, милосердність, через чутливість і уважність до  оточуючого світу, уміння "читати" міміку, жести, поведінку всього живого, ставити себе на місце інших, в здатності відгукнутися на біди чи радості інших.

Використання педагогічної спадщини Василя Олександровича Сухомлинського у навчанні та вихованні учнів початкових класів

                  

Лехенко Ф. В., керівник методичного об'єднання, вчитель початкових класів загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів с.Могильне Гайворонського району

"Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього – вона засушена квітка". Вищезгадані слова В.О.Сухомлинського, ми, вчителі початкових класів загальноосвітньої школи І–Ш ступенів с. Могильне,  стали девізом нашої  педагогічної діяльності. Тому неодноразово на засіданнях методичного об’єднання ставили перед собою питання: як зробити навчальний процес цікавим, доступним дітям. Зміни, що відбуваються в цей час у науці, на виробництві, у соціальному житті, викликали необхідність розробки нових підходів до системи навчання і виховання школярів. Кому, як не нам, вчителям початкових класів, знати, що зацікавити дитину легко тоді, коли розмовляємо доступною їй мовою. Тоді у пригоді стають казки В.О.Сухомлинського. Він писав: "Через казкові образи в свідомість людей входить слово з його найтоншими відтінками… Під впливом почуттів, що пробуджуються з казковими образами, дитина вчиться мислити словами… П’ять, десять разів дитина може переказувати одну й  ту саму казку і щоразу відкриває в ній щось нове. Багата спадщина нашого земляка В.О. Сухомлинського простими, доступними казками. Читаючи їх на уроках читання, мови, природознавства, образотворчого мистецтва та інших уроках, ми  черпаємо мудрі поради, які здаються зовсім простими, ненав’язливими, зрозумілими. Його твори допомагають учням спостерігати, думати, висловлювати думки.

    Вчителі нашої школи часто звертаються до надбань великого педагога. Добре запам’ятали його такі слова: "Перші уроки мислення повинні бути не в класі, не перед дошкою, а серед природи.  Як можна описати калину, не знаючи, яка вона. Тому перед описом калини виходимо у шкільний парк, знаходимо, де цей кущ,  розгадуємо загадки про калину, розглядаємо листочки, гілочки, плоди, замальовуємо її, згадуємо прислів’я, приказки, легенди, пісні про калину, беремо  її руками, смакуємо плодами, і лише потім починаємо описувати.  Стільки вражень у маленьких учнів,  що й не передати словами!".

     У природі В.О.Сухомлинський вбачав одвічне джерело дитячого розуму, фантазії та словесної творчості. Великий педагог прагнув, щоб яскраві образи рідної землі живили свідомість дитини впродовж усіх років навчання, щоб закони мислення вперше розкривались серед поля, на лузі, біля річки, в гаю.

Одне із основних завдань школи – виховати творчу особистість

                                            

Маслій В.О., вчитель початкових класів Заваллівського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів"

     В  Концепції загальної середньої освіти зазначено: "Школа – це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а живе. Тому вся діяльність навчального закладу будується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя… ".

Найбільший дар природи –  здатність людини до творчого мислення. Цей дар дається від народження кожному, а разом з ним і інструменти у вигляді здібностей і задатків для розвитку таланту. Природа з народження обдаровує нас творчим потенціалом.  Талант – справа тонка. І щоб обдаровані діти перетворювалися в геніальних дорослих, природний дар необхідно, як алмаз, спочатку добути серед тисячі каменів, а потім віддати досвідченому ювелірові на огранювання, щоб він перетворив його в казковий діамант. "Творчості, як і будь–якої ді­яльності, можна навчитися", це слова Г.Апьтшуллера. "Пам’ятайте, що немає і не може бути абстрактного учня," –  писав Василь Олександрович Сухомлинський  в своїй книзі "Сто порад вчителеві". Він переконує нас, що необхідно розвивати найкраще, щоб витіснити погане, негарне, нерозвинене, вірити в обдарованість кожної дитини .

 З особливою турботою писав Василь Олександрович про індивідуальний підхід до дітей. Слабкі у навчанні й обдаровані діти – саме ці категорії у школах, зазвичай, обділені увагою вчителя.

"У руках кожного педагога доля десятків, сотень людських життів. Доторкніться до серця, до душі вихованця дбайливою, люблячою рукою, відкрийте в ньому майстра – творця, і людина заграє своїм неповторним сяйвом, як починає сяяти коштовний камінь у руках ювеліра, що зумів розкрити за сірою, непривабливою зовнішністю чарівне сяйво … Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця. Людина –  неповторна!". "Потрібно дуже обережно користуватися оцінкою," –  застерігав В.О.Сухомлинський. "Це означає ніколи не забувати, що ми маємо справу з дитячою, незміцнілою думкою. В однієї вона як стрімка річка, інша – тугодум. Не поспішайте ставити оцінку, не перетворюйте її в ідола. Не ставте взагалі у початкових класах "двійок" –  це канчук і палиця. Не підрубуйте корінь бажання бути хорошим".