Олена Дмитренко, вчитель
початкових класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Вікнина
Гайворонського району Кіровоградської
області
Як
дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається (З народного).
Народна педагогіка ставить піклування про здоров’я та
фізичний розвиток дітей на перше місце. З цього, по суті, й розпочинається
виховання дитини в сім’ї. Велике значення нормального фізичного розвитку
зумовлювалося цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової
людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі
фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо
ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітях. Крім того, народ
давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно зв’язане з іншими сторонами
формування особистості.
Народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування
фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як
наполегливість, відвага, рішучість, дисциплінованість, потяг до праці,
впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до
переборення труднощів. Кожний знає, що фізично загартована людина рідко хворіє
на інфекційні хвороби, може стійко переносити холод і спеку, погодні і життєві
негоди, витримувати тривале фізичне навантаження.
Найпоширенішим, найвідомішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного
виховання дітей є оздоровчі сили природи – сонячні промені, свіже повітря і
вода. Сонячне світло зміцнює здоров’я, сприяє нормальному розвитку організму.
Вода здавна в багатьох народів є символом чистоти і здоров’я. Ще й досі в
деяких сім’ях зберігся звичай випускати малих дітей роздутими під зливний
літній дощ з надією, що діти після цього краще ростуть. У теплу пору року дітей
у селі привчають ходити босоніж. Багатовіковий народний досвід переконав, що
ходіння по землі босоніж влітку –
прекрасний спосіб загартовування людського організму, надійний засіб
запобігання плоскостопості. Цю давню традицію палко підтримував видатний
педагог В.О.Сухомлинський. Так, у своїй відомій книжці «Серце віддаю дітям» він
розповідає про те, як теперішні сільські діти-шестилітки першого дня до школи:
«Майже всі діти святково вдягнені, новеньких
черевичках. Це мене занепокоїло: сільські діти з давніх-давен звикли в
жаркі дні ходити босоніж, це прекрасне фізичне загартування, кращий засіб
запобігання простудним захворюванням. Чому ж батьки намагаються захистити
дитячі ніжки від землі, вранішньої роси й розпеченої сонцем землі? Все це вони
роблять з добрих намірів, а виходить погано: з кожним роком усе більше
сільських дітей взимку хворіють на грип, ангіну, коклюш. А треба так виховувати
дітей, щоб вони не боялися ні спеки, ні холоду»[1]. Тому, ведучи своїх учнів у «школу під блакитним небом, на зеленій
травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі», Василь
Олександрович запропонував: «Скиньмо ось тут черевички й підемо босоніж, як ви
звикли ходити раніше. – Діти радісно защебетали; їм незвично, навіть незручно
ходити в жарку погоду в черевиках. – А завтра приходьте босоніж, у нашій школі це буде найкраще»[2].
